2019-04-19

«Кожен грає ту роль, на яку його поставили»

Григорій Сковорода

У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як Театр імені Лесі Українки.

З метою організації змістовного дозвілля та виховання в здобувачів освіти здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати, правильно розуміти мистецтво, здатності висловлювати власне ставлення до мистецтва, на виконання завдань навчальної практики  було організовано 18  квітня 2019  року поїздку здобувачів освіти Волошинівського НВК ім. Р. Лужевського до Національного академічного Театру  російської драми імені Лесі Українки.

Коріння театру походить з ХХ століття, в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Свої перші спектаклі трупа  М.Соловцова показувала саме в цьому приміщенні, де і сьогодні працює Театр імені Лесі Українки. Ця будівля увійшла в історію під назвою «Дім Бергоньє».

Київський Театр імені Лесі Українки завжди славився своїми акторськими та режисерськими індивідуальностями.

Дітей вразила і захопила гра відомих акторів, задіяних у виставі «Дерева помирають стоячи»,  автор п’єси -  іспанський  драматург Алехандро Касона.

Два десятиліття Бабуся жила тільки одним... Вона, як дива, чекала на єдиного внука, якому присвятила життя. І ось він приходить. Але вона виганяє його!

Чому так вийшло? Можливо, справа в короткочасному знайомстві з Директором чарівного агентства "добрих справ", а також з його уявною дружиною Мартою? Або Бабуся віднайшла істину, що близькі - це не про ступінь споріднення.

Вперше цей спектакль втілив на сцені театру вже легендарний режисер Леонід Вікторович Варпаховський в 1956 році. Дивовижно, але сьогодні, коли змиваються межі між злом і добром, мудрі і добрі персонажі стали ще актуальнішими!

Назва вистави - невипадкова. Як дерева вмирають стоячи, так і сильні особистості не згинаються навіть під вагою горя, а головне - не перекладають свої страждання на плечі близьких.

Сподіваємось, що такий висновок зробили  вихованці нашого закладу.

Рибіцька С.І.

Вчитель української мови та літератури

Волошинівського НВК ім. Р. Лужевського